Сторінка вихователя
ІСТОРІЯ ТАЄМНОГО КОХАННЯ
Рожеві та червоні серденька, святкові кульки, купа троянд, маленькі ангелики, розмаїття листівок…
Ставлення до дня Валентина різниться. Дехто певен, що для справжнього кохання дивно призначати якийсь один день, дехто просто сприймає День закоханих як черговий привід до розваг, а дехто справді чекає на дива від святого.
Незважаючи на цілковиту плутанину з походженням свята, воно має вже кількасотлітню історію. Тож, пропонуємо розібратися, звідки бере початок святкування цього дня та які існують теорії походження свята. А їх є декілька.
Відомостей щодо Валентина, давшого назву святові, лишилося обмаль. Подейкують, що він мешкав у ІІІ сторіччі у римському місті Терні. Деякі перекази розповідають, що він був звичайним християнським священослужителем, а за іншими даними ранг підвищено – до єпископа.
Дослідники сходяться на погляді, що Валентин був людиною молодою, симпатичною, доброю та чуйною. Окрім того, можна стверджувати, що Валентин займався природничими науками та медициною.
У ті часи Римською імперією правив імператор Клавдій ІІ, котрий запам’ятався своєю шаною до військової доблесті римських легіонів та, натомість, недоброзичливістю до християн. Для підтримки бойового духу імператор видав наказ, що забороняв легіонерам одружуватися. Це пояснювалося тим, що одружені чоловіки надто багато часу та уваги приділяють родині та зовсім не зайняті думками про благо імперії.
Таємно, аби не накликати на себе гнів імператора, один молодий християнський священник продовжував обвінчувати закоханих легіонерів. Звали його Валентин. За деякими відомостями, його заступництво було ще ширшим – він мирив тих, хто перебував у сварці, писав любовні листи від імені недолугих легіонерів, дарував молодятам букети квітів.
Довго так не могло тривати, адже загальновідомим є шанобливе ставлення у Римській імперії до законів. Тому таємне ставало явним і хмари гніву збиралися над головою Валентина. Це завершилося взяттям священнослужителя під варту у 269 році та підписанням наказу про його страту.
Романтичний флер огортає й останні дні життя Валентина у застінках. За першою версією, у нього закохалася сліпа дочка тюремного наглядача. Валентин давав обітницю безшлюбності, тому не міг відповісти на почуття дівчини, але напередодні страти, у ніч 13 лютого, він прислав їй зворушливого листа. Цей лист і став прототипом валентинки.
За іншою версією, Валентин сам закохався у дівчину та завдяки власній обізнаності у медицині, вилікував її від сліпоти.
Як було насправді, ми вже ніколи не дізнаємося, втім, беззаперечним є одне: молодий римський священик загинув у ім’я кохання.
Саме завдяки тому, що у житті Валентина було стільки любові, – до Бога, до людей, до прекрасної дівчини, – він і запам’ятався такою світлою людиною з величезною душею. Відтак, кому, як не йому, стати покровителем свята кохання й усіх закоханих?!
Не забувши про Валентина, його назвали заступником усіх закоханих та канонізували як християнського мученика, що віддав життя за віру. Західна Європа почала відзначати День святого Валентина з ХІІІ року, а США – з 1777 року. Тепер і ми маємо на одне свято більше, хоча на Русі існувало й власне свято закоханих. Воно припадало на 8 липня та було пов’язане з легендарною історією кохання святих Петра і Февронії.
ТРАДИЦІЇ ДНЯ ЗАКОХАНИХ
Появі «валентинки» у сучасній інтерпретації завдячують Чарльзові, Герцогу Орлеанському (1415 рік), що сидів у одиночній камері в’язниці та вирішив боротися з сумом шляхом написання любовних листів своїй дружині.
Найбільшого розповсюдження валентинки зазнали у ХVІІІ сторіччі. Наприклад, у Англії та Шотландії, у День закоханих молодь влаштовувала своєрідний розіграш, під час котрого парубки тягнули жереб, визначаючи, яка дівчина кому дістанеться у якості нареченої. Таким чином, бачимо, що впродовж віків цей день вважався не лише святом вже існуючих закоханих, а й днем надії на віднайдення своєї долі.
Пізніше обрання коханої стало найбільш розповсюдженою розвагою цього свята, на котру чекали з хвилюванням цілий рік.
Не дивлячись на спротив церкви, у День святого Валентина прижилася ще однв традиція: парубки та дівчата тягнули жереб, щоб обрати саме свого «Валентина». Після об’єднання пара обмінювалася сувенірами. Звичка тягти жереб зберігалася досить довго, – до ХVІІІ сторіччя, лише поступово сходячи нанівець, допоки не перетворилася у традицію дарувати подарунки виключно жінкам.
Ця нова тенденція врешті-решт й поклала край випадковому підбору свого «Валентина». Адже багато наречених не були готові віддавати часом коштовні подарунки першій-ліпшій жінці, яких вибирали не вони самі, а сліпий жереб.
Також своєю популярністю свято й традиція дарувати валентинки має неабияк завдячувати поштовій службі! До 1800 року вартість відправлення поштового листа була непомірно високою, а сплачувати її мав не відправник листа, а отримувач. Тож, уявіть: ви отримуєте валентинку, сплачуєте за пересилання, а потім виявляєте, що вона від неприємної вам людини. Тому, до того, як вартість поштових послуг не стала складати один пенні, більшість таких вітальних листівок до Дня Валентина відправлялися власноруч. Це було не так просто, втім дуже приємно для панночок.
Сьогодні під валентинкою ми розуміємо листівку, часто у формі сердечка, з найкращими побажаннями, зізнаннями у коханні, пропозиціями одружитися та милими жартами. Часто такі листівки не підписують, аби одержувач самостійно здогадався від кого привітання.
